1. Рани: визначення

Раною (vulnus) називається будь-яке механічне ушкодження організму, що супроводжується порушенням цілісності покривних тканин - шкіри або слизових оболонок. За наявності рани можливі ушкодження й глибше 3 розташованих тканин, внутрішніх органів (поранення мозку, печінки, шлунка й кишечнику, нирок та ін.). Саме порушення цілісності покривних тканин відрізняє рану від інших видів ушкоджень (забою, розриву, розтягнення). Наприклад, ушкодження печінки внаслідок тупої травми живота без руйнування шкірних покривів розглядають як розрив, а ушкодження при ударі ножем у ділянку живота - раною печінки, тому що є порушення цілісності шкірних покривів. 

2.Основні ознаки рани 

Основними клінічними ознаками ран є біль, кровотеча й зяяння. У кожному випадку їхня виразність залежить від локалізації рани, механізму ушкодження, об'єму та глибини ураження, а також загального стану пацієнта.

•   Біль (dolor) Однією з основних скарг, що пред'являє потерпілий, є біль. Він виникає внаслідок прямого ушкодження нервових закінчень у ділянці рани, а також у результаті їх стиснення внаслідок набряку. При ушкодженні частини або всього нервового стовбура біль може не тільки локалізуватися в місці поранення, а й поширюватися на всю ділянку іннервації. Виразність больового синдрому при рані визначається такими чинниками: а) локалізацією рани. Особливо болючі рани в місцях, де є велика кількість больових рецепторів (шкіра в ділянці кінчиків пальців, окістя, парієтальна очеревина, плевра). Пошкодження клітковини, м'язів та фасцій менше впливає на інтенсивність больового синдрому; б) пошкодженням великих нервових стовбурів; в) характером зброї, що спричинила поранення, та швидкістю нанесення рани. Чим гостріше зброя, тим менше пошкоджується рецепторів і менше біль, чим швидше відбувається вплив, тим менше больовий синдром; г) нервово-психічним станом організму. Болючі відчуття можуть бути знижені при перебуванні потерпілого в стані афекту, шоку, алкогольного або наркотичного сп'яніння. Біль повністю відсутній при виконанні операції під наркозом, а також при такому захворюванні, як сирингомієлія (ушкодження сірої речовини спинного мозку). Біль є захисною реакцією організму, але тривалі інтенсивні болі спричиняють виснаження центральної нервової системи, що несприятливо позначається на функції життєво важливих органів. 
•  Кровотеча (haemorrhagіa) Кровотеча - обов'язкова ознака рани, тому що ушкодження будь-якої тканини, починаючи зі шкіри й слизової оболонки, супроводжується порушенням цілісності судин. Виразність кровотечі може бути різною - від незначного капілярної до профузної артеріальної.

 Інтенсивність кровотечі при пораненні визначають такі чинники: 

 1. Наявність ушкодження великих (або середнього калібру) судин: артерій або вен. 

2. Локалізація рани. Найбільш виражена кровотеча при пораненні обличчя, голови, шиї й кисті руки, де тканини мають найкраще кровопостачання. 

3. Характер знаряддя, що ранить: чим воно гостріше, тим більше виражена кровотеча. При розчавлених і забитих ранах кровотеча мінімальна. 

4. Стан системної й місцевої гемодинаміки. При низькому артеріальному тиску або стисненні магістральної судини інтенсивність кровотечі знижується.

 5. Стан системи згортання крові. При її порушеннях (гемофілія) ушкодження судин навіть невеликого калібру може призвести до істотної крововтрати і навіть смерті. 

3. Зяяння (hіatus). Зяяння рани зумовлене скороченням еластичних волокон шкіри. Виразність розходження шкірних країв рани насамперед визначається відношенням її осі до ліній Лангера (основні напрями розташування грубоволокнистих структур шкіри). Так, для зменшення зяяння при оперативних втручаннях на верхніх й нижніх кінцівках переважно вибирають поздовжній напрямок розрізів, а не поперечний. Особливе значення напрямок розрізу має в косметичній і пластичній хірургії, при закритті дефектів шкіри, висіченні рубців. Для більшого зяяння рани (розкриття гнійників) розріз наносять перпендикулярно лініям Лангера.